Інформаційний центр "Новосанжарщина", радіостудія "Берегиня", газета "Світлиця"   

"КОЛИ МИ МАЄМО МАЛЕНЬКИЙ КЛАС, ТО ВЧАТЬ ЦІ ДІТИ УВЕСЬ ЧАС”

Цьогоріч у пристанційнівській школі п’ятеро випускників: четверо дівчат і один юнак. "Так мало?”, - мабуть зацікавились Ви. Як виявляється, це зовсім не погано і про плюси такої кількості нам розповіла класний керівник Жанна Самойленко.

- Важко працювати з таким маленьким колективом?

- Навпроти, легко, до того ж із п’ятого класу ми разом. Чим менший колектив, тим він більш згуртованіший. У ньому відбувається менше різних конфліктів і більше уваги я можу приділити кожному персонально. І взагалі, це як маленька сім’я. Коли менше дітей у класі, то маєш більше можливостей "узнати” кожну дитину: ми знаємо риси характеру один одного, вподобання, більше говоримо з кожним із дітей на різну тематику. А коли ж великий клас, то в будь-якому випадку з’являється більше проблем із дисципліною, менше уваги маєш змогу приділити кожному учню.

- А якби було тридцятеро у класі, то учні були б задоволені, напевне, адже не питали б на уроках так часто?

- Ну, це, звичайно, з якого боку підійти: я говорю як учитель, а вони – як учні. Їм, як їх не питають, то може і краще, та не краще для мізків. Коли маленький клас, то вчити треба увесь час: "небезпека” ж є, що на уроці спитають. Тому маленький клас постійно спонукає до того, щоб краще вчитися.

- Ви про всіх своїх випускників знаєте, де підуть вчитися?

- Та не дуже, бо вони кажуть: ”Ми подивимося по результатах ЗНО”. А, по друге, треба ж брати до уваги і фінансові можливості батьків та ціни, які вузи виставлять.

- Ну а до самостійної дороги вихованців вже підготували?

- Готуємо постійно. Наприклад, є предмет "Людина і суспільство”, де я постійно розповідаю їм, як воно написано ідеально в книжці, і як відбувається в реальному житті. Тому до дорослого буття вони вже готові.

Ми вирішили не втрачати можливості і поспідкувалися із трьома випускницями, які були присутні на перерві в класі.

- Валерія Бабенко, який твій улюблений предмет?

- Найбільше подобається музика, фізика і астрономія.

- А сьогодні в щоденнику які оцінки?

- Одинадцять балів по українській літературі.

- Так це добре. А бувають і менші?

- Ну звичайно ж. Коли не вивчу чи недопрацюю. Але це не через лінощі чи ще щось. Просто багато предметів вивчаємо і ще зараз "кипить” робота над підготовкою до ЗНО. Це все забирає дуже багато часу.

- А ще вдома батьки завантажують хатньою роботою? Ні?

- Не те, щоб завантажують, але ж допомагати потрібно, я це відчуваю і розумію. Батьки ж теж люди і їм потрібен вільний час, адже і так тяжко працюють, щоб мене забезпечити.

- Захоплення якесь є в тебе?

- Обожнюю в’язання, вишивання, займаюся квілінгом, орегамі, макраме. А ще за минуле літо закінчила курси перукаря. (Навіть успішно підстригла директора пристанційнівської школи, про що остання нам по секрету зізналася.)

- Вуз ще не вибрала?

- Хочу піти навчатися до Полтавського педагогічного університету на журналіста.

Далі до розмови приєдналися ще дві школярки.

- А  Анна Бутко мабуть точно у журналістику йти не буде?

- Ні. А так мрій багато, та можливостей мало.

- А як це розуміти? З грошима зв’язано чи з чим?

- В деякій мірі із грошима, звичайно. А так ще боюся, що оцінки будуть "не дуже” і негативно вплинуть на результати ЗНО.

- Але ж як старатися, то нічого й боятися?

- Так. Тай час ще є підтягти, підправити, підучитися. Буду старатися, бо хочу стати вчителем, адже подобається робота наших педагогів, та й дітей дуже люблю.

- А в Анни Деркач що сьогодні у щоденнику з’явилося?

- Дев’ять балів з української літератури.

- За один день часто питають?

Та по різному. Але кожного дня якась оцінка є постійно.

- Захоплення маєш?

- Обожнюю фізичну культуру. Скоро, наприклад, братиму участь у районних змаганнях із настільного тенісу. А так хочу стати фізруком.

- А батьки як дивляться? Їм би , мабуть, щось посерйозніше?

- Дивляться позитивно, адже бачать: це моє.

Як бачимо, невеликий клас – це дійсно добре: учні гарно вчаться, мають багато захоплень і вже, практично, визначилися зі своїм майбутнім. Мабуть, на таких і рівнятися не завадить.