Інформаційний центр "Новосанжарщина", радіостудія "Берегиня", газета "Світлиця"   

"СТАРАЮСЯ, АБИ РІДНІ МНОЮ ПИШАЛИСЯ”

У роботі юриста, мабуть, більше мінусів, ніж плюсів: потрібно постійно приймати рішення, які змінюють долі людей; відповідати,- і досить суворо,- за помилки, упущення, недогляди, та й, по суті, за будь-які погрішності, навіть ті, що виникли через його необережність, а, подекуди, і без будь-якої провини; неправильна порада може завдати великих збитків і не менших – репутації самого юриста і т.д. Та цю "сильну” і складну професію обирають не тільки чоловіки, а і представниці "слабкої” статі. Я навіть знаю одну таку: Олена Підопригора. Дівчина вже більше року працює у районному центрі зайнятості і займає посаду головного спеціаліста відділу взаємодії із роботодавцями, на якого в основному покладено обов’зки юрисконсульта. І не просто працює, а всіляко намагається "рости” у професійному, моральному плані, ну і як людина, звичайно, адже це – її перше робоче місце, практично, початок трудової життєвої дороги. Завдяки посаді навіть статус держслужбовця має, та це її абсолютно не лякає, бо ще з дитинства у неї в душі і в серці "поселилась” одна мрія: мати роботу, щоб була максимально пов’язана із державою. Це прагнення здійснилося, та з’явилося нове: аби рідні нею пишалися, а в першу чергу, мама – Лілія Бутенко.

- Олено, не підкажеш, де мені піти повчитися, аби влаштуватися, наприклад,  у районний центр зайнятості працівником, який виконує обов’язки юрисконсульта?

- Я закінчила Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії. А зараз далі навчаюся у Полтавському філіалі Харківського національного університету внутрішніх справ.

- Які враження від першого робочого місця?

- Я ніколи в житті не пошкодую, що влаштувалася сюди на роботу. Колектив дружній, прийняли дуже тепло, допомагають у всьому і завдяки їм здобула за рік великий досвід. Відвідала вже не один суд у Нових Санжарах, Полтаві, Харкові. Керівник Лариса Палько, заступник директора Ольга Кахикало та начальник відділу, де я працюю, Юрій Криса – відносяться до мене з великим розумінням і вже багато чому навчили, адже в мою роботу входять не тільки юридичні обов’язки, а також і взаємодія з роботодавцями.

- Як справляєшся із тим, що приходиться майже увесь час спілкуватися із незадоволеними чимось людьми, адже суд - це не те місце, де можна спокійно "під зорями погомоніти”?

- В основному, на роботі стараюся вести себе адекватно, бо знаю: є закон, є порушення, тому в суді просто підтверджую факт порушення, а від емоцій стараюся абстрагуватися, хоч як людина я відповідачів розумію. Та порушення є порушення. А від негативу, який все ж трохи відкладається в голові, "відходжу”  вже вдома. Там мене чекає маленька донечка Маша, яка завжди посміхається і дарує мені радість.

- Свій перший суд пам’ятаєш?

- Так. Цей суд був у Нових Санжарах.  Зі мною тоді ходив підтримати юрист, який працював до мене: Вадим Коба. Він, можна сказати, підказав мені "ази”: чим я маю керуватися в роботі, які нормативні акти повинна знати напам’ять, які вміти просто швидко знайти. А перший такий доволі серйозний суд був у Полтавському окружному адміністративному суді. От тоді я і зрозуміла: не завжди судді знаходяться на моїй стороні, хоч представляю держустанову, інколи стають на бік порушника, і тоді, звичайно, стає дуже важко доказувати свою правоту.

- Не хочеш розповісти про "мандраж”, який напевне тоді відчувала?

- Та він і зараз інколи буває, не говорячи вже про перший раз: ідеш на судове засідання, не знаєш, що чекати від судді, від відповідача (адже говорять інколи таке, що в суді не можна). А я, як людина емоційна, беру все близько до серця. Тому стараюся абстрагуватися від усього цього негативу, що погано впливає на психічне здоров’я. Завдяки цьому, можливо, за цей рік, що я праюю, у мене ще ні одного програного суду не було.

- Згадай себе ту, яка прийшла колись у центр зайнятості в перший робочий день і ту, яка зараз, через рік: наскільки "виросла”?

- Це я можу уявити собі зі слів моїх колег, які говорять, що прийшла тихенька дівчинка, яка боялась про щось вголос заявити, а зараз, як то кажуть, стала більш впевненою в собі і, для прикладу, звіти в обласний центр зайнятості здаю з першого разу, бо вже добре вивчила свою роботу.

- Свій професіоналізм якось поліпшуєш?

- Дуже активно слідкую за новоприйнятими чи зміненими нормативними актами, бо без цього нікуди, стараюся суди не пропускати, активно співпрацюю із різними районними службами: виконавчою, міліцією, податковою. Ну і книжки відповідні читаю та інтернет багато в чому підсоблює. Все це в сукупності допомагає, як кажуть, "тримати мізки в тонусі”.

Коли Олена їде на суд, її мама завжди за доньку турбується, каже що це страшно і щоб обережна була, адже і неадекватні люди зустрічаються. Та дівчина завжди оптимістична: більшість же розсудливих, все таки. До речі, Олена Миколаївна у Нових Санжарах "нова”, адже народилась і виросла у селі Супротивна Балка, а до райцентру, як кажуть, "серце занесло”. Як згадувалось вище, чотирирічну донечку має і мріє, що щоб медиком була, та маля не хоче: сказала, як виросте, юристом стане, бо часто приходить до мами на роботу і бачить, чим та живе.

Така от колись не впевнена в собі і тихенька Олена Підопригора, а тепер вже відповідальна, самостійна та наполеглива. І все це – завдяки власним старанням та людяності колективу, який її оточує. Так і має бути.