Інформаційний центр "Новосанжарщина", радіостудія "Берегиня", газета "Світлиця"   

«У СІЛЬРАДУ І ЗАХОДИТИ НЕ ХОЧЕТЬСЯ»

Олександр ЗІНЧЕНКО

Нещодавно місцева громадська організація «Полтавщина – мій рідний край» ініціювала сходку малоперещепинців, аби обговорити нагальні питання з життя села і висловити своє невдоволення діяльністю сільської ради, зокрема сільського голови Віталія Мазана. Як зазначив керівник громадської організації Роман Павліченко, понад сімсот селян поставили підписи під зверненнями відповідного ха-рактеру, де люди обурюються бездіяльністю очільників громади, через що село виглядає непривабливо, назріло багато соціальних проблем тощо. Навіть на це зібрання прийшло дуже мало депутатів, «ніби їх і не стосуються проблеми рідного села» - казали присутні.

Першою стала перед мікрофоном Надія Шмеляк – пенсіонерка, дачниця села Велике Болото. Села малолюдного, неперспективного, а відтак і напівзабутого владою. Хліб не завозиться, скраплений газ також, доймає бездоріжжя… Жінка говорила довго, нази-ваючи низку проблем і звертаючись до сільського голови з проханням пояснити свою, як висловилась Надія Миколаївна, бездіяльність.

Після цього виступу Роман Павліченко звернувся до сільського голови з проханням негайно прозвітувати перед громадою, що зроблено в селі останнім часом і чого та з яких причин не зроблено, а також пролити світло на фінансову ситуацію. Віталій Мазан дав обіцянку впродовж тижня підготувати таку звітність і відповісти на всі запитання – «по кожному пункту»!

До слова запросили пенсіонерку теж з Великого Болота Любов Лазоренко, яка у власному господарстві утримує дванадцятеро голів ВРХ. Тож їй найбільше допікає ситуація з сінокосами – мовляв, ділянку, де здавна місцеві мешканці випасали худобу, невідомо кому віддали – ніде ні трави вкосити,  ні корову припнути. Та ще й віддали, за словами Любові Іванівни, зовсім чужому чоловікові з Кустолово-Суходолки. Сільський голова відразу пояснив, що ділянку віддали в оренду тому, хто звернувся з відповідною заявою і хто вносить в сільрадівську касу певну суму. «І не я віддавав, а депутати. А вам хто заважав узяти сінокіс в оренду?». Однак присутні все одно звинуватили очільника села в тому, що не подбав про таких ось одноосібників, а міг спершу своїм порадити законно оформити ділянку на себе.

Геннадій Бабенко був лаконічним: «Набридло вже, що дороги розбиті, лікарні закриваються, а при комуністах вистачало всього. Бо влада не ділиться з народом, всі наші кошти йдуть на Київ, отож на місцях щось робити нема за що. Будемо вдячні тим, хто допоміг зламати злочинний режим».

Віталій Свистун про не-гаразди села, як завжди, говорив емоційно, перераховував кон-кретні факти, звинувачуючи кількох депутатів в покриванні низки правопорушень, а керівника села – в корупційних діях та в байдужості до проблем односельців, і навіть у фальшуванні протоколів засідання сесій. «Я кажу правду, і не треба більше дурити людей», - висловлювався Віталій Іванович. І закликав хоч щось змінити в селі, обіцяючи особисто допо-магати навести лад, зокрема надати власну техніку, як допомагав до цього. Підтримав ідею «звільнити сільського голову, бо так і житимемо, ніби в Малій Перещепині нікому нічого не треба»…

З болем говорила і депутат сільської ради Лариса Пономаренко, навела факти переслідувань «неугодних» де-путатів. Висловила особисте нев-доволення роботою сільради, куди «навіть заходити не хочеться». «На сесії голосуємо за одне, а в житті виходить інше, - казала Лариса Анатоліївна. – Подивіться на нашу автозупинку, на колишню колгоспну кон-тору». Порушила виступаюча і проблеми вуличного освітлення, забезпечення селян питною водою, роботи сільського клубу, який не опалюється, і тому подібне. «На мою думку, сільсь-ка громада повинна обрати молодого керівника, енергійного та ініціативного, - підсумувала депутат. – Можливо, тоді буде в селі порядок».

«Що ви зробили в селі для своєї громади? – запитували односельці Віталія Мазана. – Живемо на початку ХХІ століття, а навкруги - руїни. Маємо незадовільне медичне обслуговування, а депутати навіть не завжди ходять на сесії. Немає звітності, прозорості в роботі сільради. Геть таких керманичів!».

Дехто спробував захистити керівництво села – мовляв, усе нині впирається в кошти, а вони не осідають в сільраді, а вилучаються з місцевого бюджету. «За свої гроші купуємо бензин, оливу, мисину для бензокосарки, щоб бур’яни збити. Отак і водогони лагодимо – хто чим може і за власний кошт. Хіба це діло?».

«Коли ти приходиш вранці на роботу з бажанням щось зробити, то день не мине марно, - казала односельцям директор місцевої школи з тридцятирічним досвідом Катерина Вергун. – Перш за все треба поставити перед собою мету. І не слід ображатися за докори односельців. Просто візьміть свою передвиборчу програму, покладіть її перед собою і щодня до неї зазирайте, тоді легше буде планувати роботу і звітувати за неї», - радила Віталію Мазану, наводила конкретні приклади, коли сільський голова ухилявся від організації, приміром, свята чи якогось іншого заходу. «І коли вас у чомусь зайве звинувачують, пам’ятайте: то все буває від того, що замало відкритої інформації, що в сільраді все шито-крито, звідси й чутки. Тож не сердьтеся на наші зауваження, не діліть громаду на своїх і чужих, будьте з людьми! Бо таке враження, що ми вам потрібні тільки тоді, коли треба прийти на виборчі дільниці».

Микола Молоток наголосив, що 90 відсотків вини в сільських негараздах повинна взяти на себе громада, а не перекладати все на плечі Віталія Мазана. «Найлегше звільнити, а кого на його місце поставити? Коли його обрали, то всі почали чекати позитивних змін, не намагаючись допомогти йому, - казав Микола Йосипович – Сьогодні ще не пізно це виправити і таким чином навести в селі порядок. Сільському голові не вистачає ініціативи, а нам – бажання бути небайдужими. І нам, і сільським депутатам. Усі ми грішні!».

Роман Павліченко, як очільник громадської організації та ініціатор зборів, і сам прозвітував про свою діяльність. Зокрема було створено вій-ськово-патріотичний клуб юних десантників, який досить ефективно займається військово-патріотичним вихо-ванням молоді, тісно співпрацює з школою, бо його керівник по-справжньому вболіває за справу. Діти йдуть на його заняття, «це людина, на яку можна покластися», – казали мені малоперещепинці. Була спроба створити ще й народну дружину, яка була б помічником дільничному міліціонеру, «але кімнати нам досі не виділили, хоча сільський голова особисто обіцяв», - підкреслив Роман Павлович. Віталій Мазан відповів, що кімната, яку планувалося передати дружинникам, пере-буває в оренді приватного підприємця.

Сходка села завершилася тим, що присутні зійшлися на кількох моментах. По-перше, сільський голова повинен нарешті активізувати свою роботу та діяльність депутатського корпусу, не шукати причини для відмовок, а способи вирішення проблем. Без цього – жодної не зрушити! А ще селяни зголосилися об’єднати зусилля і показати, що їх громада не гірша за інші, що вони можуть толокою навести лад. Тим більше, що погодні умови сприяють наведенню чистоти і порядку на загальних територіях. Отож вирішили скласти графік, за яким трудові колективи проводитимуть дні чистоти. Словом, якщо сільрада не може організувати на це громаду, вона сама самоорганізується і зробить Малу Перещепину, свій рідний дім, чистішою та охайнішою.

P.S. Коли цей матеріал готувався до друку, мали теле-фонну розмову з директором сільської школи Катериною Вергун. Вона повідомила, що у перший день весни багато малоперещепинців вийшли на суботник – колективи школи, дитсадка, будинку культури, відділення зв’язку, медзакладу і навіть сільради. «А ось голови села та секретаря, на жаль, з нами не було, - розповідала Катерина Миколаївна. – За півдня ми прибрали центр села, наші молоді односельці Сергій Свистун, Віталій Пустяк та Олександр Бутко працювали власними тракторами, завезли до десяти причепів піску. Організаторами і натхненниками цієї справи були Роман Павліченко і Микола Молоток  – думаю, всі жителі Малої Перещепини їм вдячні. Хоча ініціатива повинна йти все-таки від влади…».