Інформаційний центр "Новосанжарщина", радіостудія "Берегиня", газета "Світлиця"   

«ПОВЕРНИСЯ ДО НАС, МАМО…»

Катерина КОРОВАЙНА

Вихідного дня зателефонувала жінка, назвалася медичною сестрою дитячого відділення ЦРЛ: «Не знаю, до кого й звертатися, але треба щось робити. У нашому селищі живе молода жінка з двома хлопчиками: старшенькому шість років, меншому незабаром три виповниться. Вона – мати-одиначка. Та я б її швидше назвала горе-матір’ю. Діти недоглянуті – старшого треба обстежити, як слід, у обласних дитячих спеціалістів, бо у нього щось схоже на жировичок між оком і бровою, що заважає, та ще й пахова грижа. Була колись у них, то підійшло до мене те хлоп’я і говорить: «Тьотю, всиновіть мене, я буду дуже вас слухати…». У квартирі холодно, чи  то труби без води, чи якась інша причина, бо не працює газове опалення, всюди брудно, їсти – «хоч шаром покоти». Оце вам телефоную, бо треба ж бити на сполох!».

Буквально в понеділок, відразу після щотижневої наради у голови РДА, разом з відповідальними працівниками центру сприяння сім’ї, дітей та молоді ми побували за вказаною адресою. Двері відкрила молода жінка. Вона, дійсно, живе на квартирі в одному з будинків нашого селища, займає дві кімнати, коридорчик, кухня розміщена прямо на веранді. Було видно, що недавно прибиралось, лежали витрушені доріжки. У помешканні – холодно, того дня надворі було до 20 градусів морозу. Масляна батарея вимкнута з метою економії електроенергії. Менший хлопчик був зодягнений у джинси і теплу курточку, взутий у ботинки. «Тобі не холодно?» - звернулись до малюка. «Ні», - відповів хлопчик. «Діти у мене звикли до такої температури, спеки не переносять», - сказала мати. Воно то так, справді погано, коли дуже тепло, але, щоб серед зими не топити в хаті, коли двоє малих дітей, - такого не повинно бути. Треба ж звернутись чи у газову службу, чи до знайомих, шукати якийсь вихід із такого становища – тим більше. що знімаючи квартиру, платить тільки за комунальні послуги.

Жінка отримує щомісяця 2600 гривень соціальної допомоги. Якось би треба планувати використання коштів – люди ж нерідко живуть взагалі на мінімальну зарплату. А тут? На кухні побачили тільки надрізану хлібину (хлопчик тримав окрайчик у руці) і у мисці обпалені свинячі ратички. Що збиралася з них готувати жінка вже майже в обідню пору? Мабуть, треба, щоб для дитини в такий час уже парував суп чи якась інша гаряча страва. Поцікавилися, де старший син, і дізнались, що він у першої чоловікової дружини, яку горе-мати попрохала, аби вона повезла дитину на обстеження. Добре знаю ту жінку, про яку йшла мова, - вона і допоможе. і підтримає, і послухає. Але ж, коли потрібна операція, то треба матері знаходитися поруч, а не займати пасивно-споглядальну позицію та говорити: «Не знаю, як воно буде, я з медициною незнайома». Невже нічого не думала, як дітей на світ пустила, і почалися памперси, безсонні ночі, хвороби. Треба було у все вникати, то як без медиків обходилися?

Довелося говорити про таку матір із сусідами, знайомими людьми, які добре знають про все це. «З десяток років вона вже живе в селищі за цією адресою. Раніше такою не була, а зараз, зовсім берега пустилася. Тих грошей, що отримує, часто ледь на тиждень вистачає. Може викликати таксі, щоб привезли для неї спиртне. Хто туди тільки не приходить – пиячать, а діти голодні! Односельці, жаліючи їх, повіддавали одяг для хлопців, з якого вже виросли їх діти. Старшому пора до школи, вже сьомий рік, але вона його не віддала. Ні читати, ні писати не навчила, в дитсадок не ходив. Хто ж про розвиток дитини турбуватиметься?». Словом, ми довідалися стільки негативу про таку матір, що й газети не вистачить. Але у неї на все пояснення знаходяться: «Я сама, у мене все з ринку, грошей не вистачає», «Нащо той дитсадок, коли я вдома з меншим? Старшого у шість років і не думала здавати до школи, нехай підростає…».

Господар квартири попередив, щоб повесні вже думала про інше житло, бо він у помешканні ремонт робитиме. «Буду шукати», - якось байдуже говорить жінка, ніби не усвідомлює, що хто ж, як не вона, у відповіді за життя і благополуччя двох своїх неповнолітніх кровинок. Інша б кожну копієчку берегла, ні про яке б спиртне і не думала, шукала б десь по селах якусь залишену, хоч трохи придатну хатину, аби вселитися, щоб мати клаптик городу, садочок. Життя ж не завжди радує нас: у ньому чергуються і світлі, і чорні смуги, не завжди і сили вистачає вистояти. Але ми на те й люди, щоб боротись, знаходити вихід із нелегкого становища. Коли поруч побачать, що стараєшся вибратись із непевної ситуації, обов’язково подадуть руку помочі.

Повернись до синочків, мамо. Душею повернись, щоб їм стало затишно і тепло з тобою. Хмільні розваги, чергові чоловіки, шукання якогось захмарного щастя – все це тимчасове, а діти твої поруч і треба, щоб росли вони з матір’ю. Коли ж ти не гідна носити це звання, їм буде краще під іншою опікою. І прийде через роки каяття, та буде пізно…